КОЗАЦЬКИЙ КРАЙ. НАРИСИ З ІСТОРІЇ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ XV–XVIII СТ. .
В.А.БРЕХУНЕНКО
МИЦИК Ю.А., МОСЬПАН Н.В., ПЛОХІЙ С.М. МІСТО НА САМАРІ.
— Дніпропетровськ, 1994;
МИЦИК Ю. А. КОЗАЦЬКИЙ КРАЙ. НАРИСИ З ІСТОРІЇ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ XV–XVIII СТ.
— Дніпропетровськ, 1997.
Як відомо, одне з чисельних завдань історичної науки полягає у дієвій популяризації історичних здобутків. Тягла в часі трансляція історичних знань поза межі наукових кіл, до свідомості широкого загалу виконує напрочуд важливу суспільну функцію. З одного боку, — це формує історичну свідомість, глибше закорінює і постійно підживлює історичну пам’ять, а з іншого, — розширюючи горизонти гуманітарного кругозору, підносить загальний інтелектуальний рівень суспільства. Тим більше важливу роль даний бік функціонування історичної науки виконує в сучасних українських умовах, коли ситуація постійно обтяжена ще й нагальною потребою вміло, без крайнощів розчищати довгий час старанно замулювані імперським центром джерела історичної пам’яті, а також долати зашкарублі, силоміць нав’язані масам, викривлені уявлення про українське минуле як якесь меншовартісне, вторинне, позбавлене будь-якої героїки, не варте ані синової поваги, ані, бодай, поважного наукового зацікавлення.
З такого пункту бачення низка науково- популярних публікацій, здійснена в останні роки відомим українським істориком Ю. Мициком (самостійно чи у співавторстві) особливо своєчасна. Взагалі названий дослідник вигідно відрізняється серед сучасних істориків чи не найпліднішим доробком на цій ниві. Переважно козацька тематика, а точніше козацьке минуле кількох реґіонів. Тут і Черкащина , і Поділля, і Дніпропетровщина. На сьогодні вже побачили світ наступні праці: Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С., Ковальов А. М. Тієї слави козацької повік не забудем. — Дніпропетровськ, 1989; Мицик Ю.А., Стороженко І.С. За світ встали козаченьки. — Дніпропетровськ, 1990; Мицик Ю.А., Степанков В.С., Стороженко І.С. Сполохи козацької звитяги. — Дніпропетровськ, 1991; Мицик Ю.А.., Плохій С.М., Стороженко І.С. Як козаки воювали.— Дніпропетровськ. 1991; Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М. Місто на Самарі. — Дніпропетровськ, 1994; Мицик Ю.А. Козацький край. Нариси з історії Дніпропетровщини XV – XVIII ст. — Дніпропетровськ. 1997; Мицик Ю.А. Канів козацький. — Канів,1997; Мицик Ю.А., Степанькін С.Ю. Корсунщина козацька, — Корсунь-Шевченківський,1997.
З-поміж перелічених позицій варто відокремити праці, присвячені козацькій історії Дніпропетровщини — реґіону, який укупі з іншими складовими Півдня та Сходу України потрапив з відомих причин до розряду тих, історія котрих зазнала особливої фальсифікації у руслі заперечення органічної належності їх до українського світу і доведення виняткової ролі Російської імперії у залюдненні, соціально-економічному, культурному розвиткові краю.
Насамперед, обидві книги відзначаються дбайливо продуманою концепцією викладу. При цьому вдалося уникнути як надмірного ускладнення та зайвої деталізації, так і банального спрощення, що виливається в упримітивлення. У наслідку ми маємо науково-популярні книги, у яких поєднується і використання великою мірою репрезентативної джерельної бази, і ґрунтовність та науковість висвітлення, і легкий стиль письма, прийнятний для пересічного читача. А передовсім на останнього, власне, і розраховані книги. Причому краєзнавчий ухил органічно вплітається у загальноукраїнський контекст.
Цілком виправдано в обох працях виклад починається від загальних проблем, а потім фокусується на крайових. У першому випадку, — це давня доба на Посамар’ї, у другому — причини і перебіг зародження українського козацтва. Слушно загострюється увага на походженні гідроніму «Самара» та понятті «козак». Доказово і разом з тим дохідливо показано, що Посамар’я і Приорілля та Надпоріжжя, які вважались козацьким краєм уже від появи властиво українського козацтва, що посутньо каталізувало процес і названі терени, остаточно викристалізовуються як козацькі з усіма наслідками, що звідси витікають.
Червоною ниткою крізь книги (особливо «Козацький край») проходить теза, що саме козаки заклали підвалини новітнього загосподарення краю, яке успішно проводили, плідно використовуючи наявні природні багатства. На підтвердження цієї точки зору наводиться низка переконливих аргументів.
Потужність козацького освоєння краю особливо випукло проступає з 30-х років XVIII століття, за доби Нової Січі. Читач поступово і вміло підводиться до логічного і науково-коректного висновку, що саме козакам належить першорядна заслуга у залюдненні й економічному розвитку, а твердження про начебто «пустельність» теренів до часів Катерини II — ніщо інше, як груба фальсифікація, — фальсифікація, донині, на жаль, люба серцю певним колам в Україні та поза її межами.
У зв’язку з цим заслуговує на відзначення змістовний нарис про виникнення Дніпропетровська. Взагалі Ю. Мицик — автор низки публікацій у періодичних виданнях на означену тематику. Враховуючи світову практику датування поселень, а також відштовхуючись від наявних джерельних аргументів, дослідник слушно відкидає як науково неспроможну старанно розповсюджену і культивовану версію про відрахунок життя Дніпропетровська від 70-х років XVIII століття (у різних варіантах — 1776, 1781, 1783, 1787 роки). Наводячи й аналізуючи хіба усю відому на сьогодні сукупність дотичних проблеми джерел, Ю.Мицик доходить до обґрунтованого висновку, що дату заснування міста слід віднести до першої половини XVII століття І відводити від будівництва знаменитої фортеці Кодак (1635). Справді ж Кодацька фортеця дала поштовх появі на території сучасного історичного центру майбутнього Дніпропетровська кількох козацьких поселень, котрі виникли задовго до відомих указів Катерини ІІ. А Росія фактично лише скористалася із вдалого вибору козаків, заклавши губернську столицю не на голому місці, а на місці розвинутих, як на ті часи, поселень.
Подоланню ще одного навіяного загалу у попередні часи стереотипу — про таку собі приземленість козацьких інтересів, обмежений духовний світ запорозького козацтва — добре надаються змістовні розділи про запорозькі святині — Самарський Пустинно-Микільський монастир та Троїцький собор у Самарі (нині місто Новомосковськ Дніпропетровської обл.).
Приковує увагу вміщена в «Козацькому краї» окрема розвідка про козацькі прапори. Це доволі заплутане сучасною публіцистикою питання з’ясовується Ю. Мициком лаконічно, але знову ж таки на підставі усього корпусу відомих на сьогодні історичних джерел. Неупереджений читач по достоїнству оцінить аргументи дослідника. Цілком органічним видається включення автором нарисів про Запорозькі Січі та символи запорозької влади.
Оживлює «Козацький край» і водночас довершує цілісний образ українського козацтва нарис про козацькі формації, що утворились по зруйнуванню останньої Запорозької Січі.
Відзначити слід і публікацію у додатках джерел. Підібрані вони вдало й наочно підкріплюють наведені в тексті думки, щодо багатющого минулого Дніпропетровщини.
Насамкінець, варто ще наголосити на вдалій стилістиці обох книг. Вони легко читаються, захоплюють читача, побуджують інтерес до висвітлюваної тематики. Шкода тільки, що мізерні проти потреби наклади — ця на жаль, вже традиційна ахіллесова п’ята сучасних історичних видань — обмежує впливовість цих, безумовно, вартісних публікацій.